Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього затишку. Із давніх-давен оспівувалося в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині — до матері. Мати дарує людині життя, окриляє все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові окриляють протягом життя, а матеренське слово - допомагає долати виклики.
Образ матері-жінки для української культури пов’язувався з берегинею-заступницею землі. Берегиня уосолювала народження нових поколінь, культури, традицій, мови, досвіду попередніх поколінь.
Жінка як символ самого Життя була об’єктом поклоніння у українців ще з часів Трипільської культури (символи родючості та символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, тощо)
Берегиня – мати всього живого, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї. Традиційний малюнок Берегині - символічна постать жінки з застережливо піднятими руками.